Волонтерка та військовослужбовиця Олена Кукла вже дев`ятий рік поспіль свої сили віддає на боротьбу з окупантами, інформує ТСН.
Вона живе в містечку Богуслав на Київщині, тут знаходить сили посміхатися та пережити найважчі випробування. «На війні від 1-го року, військовослужбовцем від 16-го до 21-го року. На війні втратила чоловіка, це сталося 7 вересня 2016 року, і вже в повномасштабній війні втратила сина», – розповідає вона.
Їй дали позивний Ляля через прізвище. «Моя війна почалася 2014 року, коли пішов добровольцем на війну мій брат. Мій чоловік і я почала їм допомагати. 14-15 рік їздила постійно, намагалася охопити якнайбільше. На початку 16-го року прийшло розуміння, що я хочу бути поряд зі своїм чоловіком», – розповідає вона.
Данілова Володимира не стало у 46 років. «Спочатку це був Донецький аеропорт, авдіївська промзона, Зайцево, але крайня позиція – це була авдіївська промзона. Повернувся з ротації, йому стало недобре, потрапив до реанімації. Серце, аорта», – розповідає Ляля.
Дружина ж продовжила службу, а на 5-му році біля неї впало три ворожі міни. «Це сталося 8 вересня 2021 року, ми попали під масований артилерійський обстріл в населеному пункті Кряківка Луганської області, я отримала важку контузію, в мене була перфорація барабанної перетинки лівого вуха, постраждала вся ліва сторона від вибухової хвилі», – розповідає вона.
Найважчим випробуванням для Олени Кукли стала військова служба сина Ярослава.
«Коли загинув мій чоловік, йому ще не було 18 років, але на нього це дуже сильно вплинуло, бо для нього він був взірцем і прикладом. «Я буду тільки розвідником, як був батя», – пригадує слова сина жінка.
2020-го її Ярослав отримав орден «Народний герой України» – він відвів машину від протитанкової керованої ракети.
«Він з командиром роти їхав в Авдіївці, вони рухалися в напрямку позицій, назустріч їм їхала автівка-шишарик з людьми, яка ротація була на позиції, їх на позиції було 10, і Ярослав їхав в бік сепарів, в бік терикону, і він не знаю, казав тоді. Він побачив ракету, яка летіла прямо в них, і він встиг зреагувати і увернути від тієї ракети, та ракета наздогнала автомобіль, який був за ними», – розповідає військова.
Про цей випадок розповідала і ТСН. Після цього Ярослав демобілізувався, але в перший же день повномасштабного вторгнення повернувся до війська. «Я просила, почекай хоча б пару днів, а він вже о 8-й ранку з речами стояв у військкоматі», – каже мама бійця.
Його батальйон воював на Броварському напрямку. В селі Плоске вони потрапили в оточення і під масований артилерійський обстріл, так склалося в ситуації, він був єдиний, хто мав бойовий досвід, і йому довелося приймати рішення, збирати хлопців до купи», – розповідає мати про те, як її Ярославу вдалося вивести з оточення дві групи людей.
«Напрямок Ірпінь, Буча, Гостомель, Димер. Бував там всюди, а потім, коли орки відійшли, їх передвинули далі вглиб, і я в той момент видихнула, тут спокійніше, немає таких інтенсивних бойових. Там був поганий зв’язок, то я не переймалася особливо, коли він не виходив на зв’язок, раз на добу, раз на дві, міг написати 4.5.0., і мені цього було достатньо», – каже вона.
Про загибель сина Олені повідомив воєнком. «Він просто подивився мені в очі і сказав «сестричко», і коли побачила сльози в його очах, я просто сказала, я кричала, просто скажіть, що це неправда. Вони виконували патрулювання району, як завжди. Він був за кермом автівки і наїхав на протитанкову міну переднім колесом. Я не знаю, чи загинув він на місці, чи по дорозі, і в чому, і де, правда, я знаю, що це нічого не змінить. Він був членом футбольного клубу, він був воротарем. Форму мені подарувала федерація футболу Богуславщини, вони її виготовили спеціально», – показує Олена.
Поруч із зіркою народного героя друзі-футболісти додали зірку «Героя України». «Мені сказав командир 72-ї бригади, що Ярослава подано на відзначення найвищою державною нагородою. Я не знаю, чи ми її отримаємо. Десь його не можуть знайти, хтось не може підписати», – каже жінка.
Ексклюзивні новини у нашому Телеграм-каналі! ! Приєднуйтесь! https://t.me/pika_net_ua
Від болю та туги Олена рятується, допомагаючи іншим – збирає для бійців такі потрібні речі. «Зараз я просто волонтер Олена Кукла, але на сьогоднішній день я в процесі створення благодійного фонду, благодійний фонд буде мати назву імені народного героя Ярослава Шинкаренка», – розповідає вона.
Попри все, Олена тримається і вірить у перемогу. «Ми мусимо триматися, рухатися далі, заради пам’яті про наших синів, щоб їхня жертва не була марною, тому я не зупиняюся, намагаюся тут і зараз наблизити нашу перемогу, щоб потім я могла прийти на могилу свого сина і просто розказати йому, що все це не було марним насправді. Він завжди пишався мною, і я не можу зараз опустити руки, бо я розумію, що він іншої мами не знав, він знав мене сильною, він знав, що мама завжди прихилить небо, якщо треба», – каже Олена.
Більше ексклюзивних новин читайте за посиланням:
- Як закінчиться війна, що можна назвати перемогою і що станеться, якщо путін помре?
- Чи хочуть українські біженці додому?
- Що треба, аби звільнити Крим? ексзаступник начальника штабу МВС розповів подробиці
- Що потрібно, аби ЗСУ перейшли на стандарти НАТО? – думка експерта
- Звільнення окупованої росією Херсонщини: військовий експерт назвав варіанти та терміни
