Євген Рибчинський: «Настає період, коли челядь вже не боїться зайти у спальню диктатора і задушити його»

Перший місяць повномасштабної війни України проти росії не минув безслідно і дуже змінив українців. Ми сталі єдиними і разом ефективно робимо «смерть ворогам» на всіх рівнях. Окрім того, ми всі переконались, що Українська армія, на відміну від російської, – сильна, боєздатна, вишколена і вмотивована, чого точно не очікував московський ворог.

Але не військом єдиним – здивував і Президент України Володимир Зеленський, який став справжнім лідером нації та серйозною фігурою на геополітичній карті світу. Ну а останні події на росії свідчать про серйозну кризу у мордорській владі. Одні зникають із публічного простору, інші покидають державні посади, а треті, подейкують, і зовсім хочуть усунути путіна.

То чого нас навчив місяць війни, що нас чекає в майбутньому, як себе поведе Захід та коли і як закінчиться війна?

Про це журналісту ІА «ПІКА» розповів екснардеп, волонтер, політик та медіаменеджер Євген Рибчинський.

  • Якими є головні висновки першого місяця війни?

Якщо російська армія – друга у світі, то ми тоді перші?

За місяць таких висновків дуже багато, бо ще 30 днів тому ми лише передбачали, що на нас нападуть, а сьогодні ми протистоїмо сильному ворогу. По-перше, ми зрозуміли, що люди, які живуть на сході України і голосували за ОПЖ та «Опоблок», за перший тиждень війни перетворились на справжніх патріотів. Ми їх у Києві називали «ватою», але зараз це не так. Звісно, такі речі дорого коштують, але без крові не буває свободи. Після 30-ти років незалежності це і є та справжня ціна волі, яку варто заплатити, аби бути незалежними від російської імперії. Тому сьогодні ми маємо вже іншу націю, ніж мали ще місяць тому.

Другий висновок може й прозвучить зухвало, але якщо російська армія – друга у світі, то ми тоді перші? Це теж дуже важливо, бо протистояти армаді, вистояти у перші дні та наносити такі болючі втрати, як це роблять ЗСУ російській військовій машині, – це теж дорого коштує. Таким чином Україна входить у світову військову еліту. Це друге надбання, яке ми здобули.

По-третє, ми зрозуміли дуже важливу річ: багаторічний правитель росії, КДБіст і тиран виявився клоуном. А той, кого 25% українців називали клоуном, виявився «міцним горішком» і справжнім державником, який не підписав «Мінськ-2» та не здав наші інтереси. Ба більше, сьогодні вже на нього рівняються європейські та світові лідери як на взірець керівника держави світового масштабу. Це теж дуже важливо.

Ну і четвертий висновок – це наша єдність. Ми маємо соборну Україну попри всі ментальні впливи на наше різне населення. Українці з заходу залюбки і щиро приймають переселенців, надають максимальну допомогу, до всього ставляться з розумінням. За великим рахунком, українцю тепер байдуже, де жити – Харків, Львів, Одеса, Чернівці чи Суми. Все так тому, що ми є єдиним народом і нацією, хоч дехто й досі розмовляє російською.

  • Ви зауважили, що історії про міць російської армії виявились не більше, ніж міфом. На вашу думку, у чому їхні найбільші прорахунки?

Завжди основою будь-яких прорахунків є брак інформації, або її недостовірність. Те, що клалось на стіл путіну, не було правдою і не мало жодної цінності. Це були відписки людей, які просто боялись донести справжній стан речей. Це основна причина, чому їхня армія так зганьбилась.

Друга причина полягає в тому, що вони ніколи (!!!) не воювали з багатомільйонною країною. Від кампаній імператора Олександра в Дагестані до війни Єльцина у Чечні – це були війни з маленькими кавказькими народами. Зухвалими народами, але вони за своєю військовою традицією залишились у Середньовіччі. Ніколи росія не вела війну проти великої держави. Для того, щоб протистояти 40-мільйонній країні, в тебе має бути мінімум 5 мільйонів людей у війську. Наразі така армія є лише у Китаю. Тому вся ця «операція» із самого початку була розрахована на дурня, як то кажуть. Така собі «російська рулетка» із «вийде-не вийде». От, не вийшло.

  • Чому НАТО не має рішучої позиції та чи є підстави очікувати, що вона з’явиться?

Скоріше ми будемо захищати НАТО, ніж вони нас

Країни, які входять до НАТО, нам допомагають, причому дуже. Якби не ця допомога, то ми б не мали, чим відбиватись. Кожен день нам війна коштує мільярд доларів, а ми таких грошей не маємо. Саме Захід дав нам «джавеліни», «NLAW-и», «стінгери» і так далі. Воюють наші люди, але західним озброєнням.

А те, що НАТО виявилось нерішучим, говорить про те, що наш напрямок на нього, який прописаний у Конституції, є якщо не хибним, то марним. Скоріше ми, за наявності зброї, будемо захищати НАТО, ніж вони нас. Але те, що вони не вступають у війну, на мою думку, є питанням часу. На саміті НАТО вже було озвучено, що у разі використання росією хімічної чи бактеріологічної зброї, Альянс буде брати участь в цій війні якимось чином. Тому перспективи є і вони дуже великі.

  • На росії постійно бравують, що на них, мовляв, зовсім не впливають економічні санкції Заходу. Чи це так?

Є такий вираз «і так, і ні». Насправді росія – ресурсна держава, у якій мало чим можна торгувати окрім сировини. Будь-яка ресурсна держава може існувати сама у собі. Не скажу, що жити, бо для цього треба мати якісь надлишки, але задовольнити свої базові потреби росіяни можуть. Банально, в росії є найбільші у світі запаси питної води, руд, поля і таке інше. Тому вони собі думають, що можуть не зважати на санкції.

Ексклюзивні новини у нашому Телеграм-каналі! ! Приєднуйтесь! https://t.me/pika_net_ua

Але насправді відбується наступне: у великих містах, де люди звикли до комфорту та елементарних речей, як наприклад підгузники і жіночі прокладки, буде маса незадоволених, коли продаж цих товарів зупиниться. Треба розуміти, що «країна-бензоколонка» може опинитись в ситуації, де підніметься люд, який звик до комфорту. Наразі пройшло дуже мало часу і вони ще не відчули наслідки цих санкцій. Але до літа люди вийдуть на площі. Тому ці заходи дуже дієві, бо завдають московії втрат на мільярди доларів.

  • Росіяни дуже «зазомбовані» своїми ЗМІ, але водночас ті регулярно припускаються ляпів та помилок у виготовленні фейків. Чому так і чи не чекає на нас інформаційна війна зовсім іншого рівня?

Рабський та «зазомбований» народ їсть неякісну інформаційну їжу, але рано чи пізно він «відригне» оце все і почнеться «безжальний бунт відчаю»

Для того, щоб була креативна машина, необхідна демократія і конкурентне середовище. Творчі люди повинні змагатись між собою, хто краще щось придумає. Такого на росії вже давно немає, тому ті «темники», які пишуться у кремлі під керівництвом пєскова, не можуть бути талановитими в принципі.

По-друге, якщо порядок денний раніше змінювався раз на кілька днів, то тепер він змінюється кілька разів на добу. Вони просто не встигають давати будь-який продукт, не те що якісний. Тому є орфографічні помилки, «проколи» в датах, прив’язках і навіть оцінці ситуації. Далі буде тільки більша катастрофа. Для того, щоб така машина працювала, нею має керувати умовний Геббельс, а нею керує пєсков, донька якого пише тексти, які викривають саму росію. Тому ця російська система приречена. А народ є рабським і «зазомбованим», тому він їсть неякісну інформаційну їжу. Але рано чи пізно він «відригне» оце все і почнеться «безжальний бунт відчаю», як це у них буває.

  • Чи є реальна загроза, що росія використає ядерну зброю та чи варто такого боятись Україні?

Якщо гіпотетично, то вони можуть навіть Місяць скинути на Землю. А де факто, вони ніколи не натиснуть на цю кнопку. Людина, яка ухвалює рішення, тобто путін, навіть під час пандемії сидів на великій відстані від людей, аби не захворіти. Сьогодні ж він і зовсім сидить на відстані 15-20 метрів від голів інших держав, що неприпустимо з огляду на дипломатію, бо боїться, що хтось щось помітить, «зісканує» чи дихне на нього. Тобто, людина, яка так переймається власним життям, не поставить на карту самого себе. Тому про ядерну зброю нам слід забути, це «лякалка».

А от що стосується хімічної зброї, то я переконаний, що росія її використає. У них невдачі на всіх фронтах, Київ взяти не вдається, намагаються підключити Білорусь і так далі, але у них і тут нічого не вийде. У нас більше «джавелінів», ніж у них всіх танків разом узятих. Тому коли настане повний відчай, кремль використає хімічну зброю. Але не бактеріологічну, бо вона може нанести шкоду і росії. У них все неякісне: якщо вони погодяться використати бактеріологічну зброю, то вона вдарить і по росії.

  • Радник путіна чубайс втік з росії, а окремі олігархи давно хочуть «потриматись за горло» путіна. Чи можна вважати, що це початок кінця і як все це завершиться?

Олігархи можуть простимулювати групу людей, які мають змогу знищити путіна

Історія росії останніх 120-ти років говорить про те, що слабкий цар може бути зраджений та знешкоджений, а сильний навпаки – вб’є «бояр». Цар Микола був демократом і постраждав від цього, а сталін знищив весь генералітет, який був не готовий займатись війною. Так само й путін – він буде знищувати усіх, хто буде йому заважати правити так, як йому хочеться. Тому я б не дуже опирався на можливості олігархів, бо сам путін сидить десь дуже далеко в бункері на Уралі. Але один журналіст ВВС дуже гарно пожартував: він побачив фото з-за спини путіна, де також був Макрон, і сказав, що хоче отримати контакти людини, яка робила це фото. Тобто, хтось завжди стоїть позаду диктатора. Є хтось, хто годує путіна, хто його лікує і перебуває із ним у контакті. Тому виключати можливість перевороту я б не поспішав. І оці олігархи можуть лише простимулювати людину чи коло людей, які це зроблять.

Всі ці діяння путіна вже давно всім остогидли. Росіяни втратили свій псевдопривабливий образ. Вони стали персонами нон грата, а раніше були «господарями життя». Вони були бажаними у найвищих колах, а тепер вони стали представниками країни-агресора. Тому їм треба терміново змінювати оцю світову парадигму. У когось арештували яхту, в когось з-за кордону відправили дітей, у когось відібрали футбольний клуб. Тому тепер у них є така мотивація, бо це не може подобатись. Але олігархи можуть лише простимулювати групу людей, які мають змогу знищити путіна. Не забуваймо, що імператора павла його наступник олександр просто задушив подушкою. Настає період, коли челядь вже не боїться зайти у спальню диктатора і задушити його.

Роман Гурський, ІА «ПІКА»