«Зараз в Україні формується велика українська політична нація! А напад росії на Україну та його наслідки ніколи не пробачимо агресору». У цьому переконана українська актриса й телеведуча Ірма Вітовська, яка категорично відмовились співпрацювати з країною-агресором ще після 2014 року.
ІА «ПІКА» поспілкувалася із заслуженою артисткою України, акторкою театру та кіно, продюсеркою і громадською діячкою Ірмою Вітовською та дізналася, чи залишились ще на росії «хороші люди», чи варто здійснити в Україні примусову українізацію, яке кіно зніматимуть у нас після війни та якою буде наша держава після перемоги у війні з агресором?
- Що ви відчували, коли почалася війна?
Ми готувались до війни: навіть пройшли курси, як жити під час військових дій, адже тривожні сигнали вже були і я розуміла, що напад росії на Україну – лише питання часу. Але тепер знаю також, що до війни можна готуватися – але ніколи не бути готовим. Та, якщо чесно, страху не було, а швидше розгубленість, що не все встигла те, що запланувала.
- Чи не пропонували вам виїхати за кордон?
Я вирішила залишитися в Україні, проте переїхати у більш безпечне місце – у Західну Україну до родини. Хоча ми були налаштовані весь цей шлях перебувати в Києві (моє серце і зараз там), але перебування у столиці стало небезпечним.
- Чи пишуть вам колишні колеги з росії?
Я не спілкуюся ні з ким з росії: з 2014 року усі знають мою позицію. Ще тоді хтось із них мовчав, хтось ще якось намагався мені писати і вибачатися за Україну, але в кінцевому підсумку – будь–які стосунки розірвано.
- Чи вважаєте ви, що у росії є ще невелика частина «хороших людей»?
Росіяни, які підтримують війну, відповідатимуть за все
Кладучи руку на серце, таку частиночку ми знаємо ще з 2013 року: хоча цих постійних голосів – одиниці як для такої великої країни. Вони є, чутні, але нічого не вирішують. А російська опозиція, яку вони не захистили, знищена: або фізично, або виїхала з країни і на боці правди та України говорить з-за кордону. А ті, що залишилися в рф, оті невеликі жменьки молодих людей, які виходять на мітинги з плакатами «Ні війні» і сідають в «каталажку» – ми їх запам’ятаємо… Але більшості – тим, що мовчать, їм ніколи цього не пробачимо, бо вони знають, де правда, можуть вплинути на ситуацію, але мовчать зі страху. А мовчання – це акт продовження агресії. Натомість ті росіяни, які підтримують війну, відповідатимуть за все, а це гігантська група людей, хоча неадекватна і тупа. Загалом я не можу сказати, що адекватних людей у росії немає, просто ця група людей дуже мізерна, і вони так само усвідомлюють, що російський народ відповідатиме перед Україною: політично та виплатами. Знають і приймають, поки ці дві інші категорії ще «не вдуплилися».
- Чи очікували ви таких масштабних мітингів українців у «російськомовних містах» на тимчасово окупованих територіях після 24 лютого?
Варто казати, що це русифіковані міста, адже вони органічно не російськомовні, а русифіковані упродовж ХХ століття. Тому треба і зараз нагадувати про насильницьку русифікацію, яка відбулася протягом перебування в імперії та радянського часу. Якщо ж говорити вже про ті русифіковані регіони України, про які кажуть, що там «рускоязичноє» населення, – я просто щаслива, що гени українства перемогли.
Зараз формується велика українська політична нація
Як бачимо, зараз формується велика українська політична нація (фундамент якої заклала етнічна українська нація), куди входять люди різного походження і вони як громадяни формують сильну громадянську державу, яка зветься Україна з головною мовою українською. Загалом путін зробив усе, аби вбити бажання продовжувати російськомовний шлях. Думаю, що процес добровільної українізації буде швидшим після цієї війни і нашої перемоги.
- А чи варто після війни здійснити в Україні примусову україніцізацію?
Примусової не треба, зараз таким чином діє росія. Все, що примусове, дуже погано пахне. Думаю, усвідомлення понять «свій-чужий» – це підтримка швидкого бажання і можливостей для людей безкоштовно опанувати українську мову. Важливо, аби курси української мови були у вільному доступі, безкоштовні. Бажання вчити українську буде, а держава має цей рух підтримати, аби не загубити чинний темп. Російськомовні українці вже побачили, де ворог, обрали Україну і борються зі зброєю. І самі воїни, які спілкуються російською, кажуть, що потім хочуть перейти повністю на українську.
- Як думаєте, наскільки і в чому саме зміняться Україна та українці після війни?
З росіянами вже буде нереальна будь-яка співпраця, пуповина перерізана. Таке не пробачається. І що найцікавіше, що це не пробачається у тих русифікованих регіонах, де емпатія до росії ще залишалася. Можливо, щось зміниться на росії, але якщо зміниться режим і рф сама позбавиться імперськості, буде рівна рівним і поважатиме право сусідів на власний вибір, мову тощо, тоді можна буде думати про щось… Проте, думаю, це довгий шлях і дай Боже, аби хоча б наші онуки були свідками цього.
- Чи є люди, про яких у час війни ви кардинально змінили думку?
Ворогів немає. Позитивно те, що багато людей, які були пасивними до українськості, зокрема у питаннях ідеології, права українців, баченні «позитивних росіян», пошуку певних з ними діалогів, зараз стають радикально проукраїнськими. Негативний образ – Тимощук, наприклад, патріотизмом якого всі захоплювалися, а той же Алієв, про якого не могли б і подумати, взяв зброю до рук і став на захист України. Такі люди просто вчинили по-справжньому – як патріоти України.
До речі, багато моїх колег по цеху, які після 2014 року знімалися в російськомовних фільмах, нарешті протверезіли. Бо раніше не сприймали нашу категоричність щодо рф. Ми були для них диваками, ніби нам нічого не треба. Для них головними були гроші, а принципи … Та дякувати Богу, і у таких людей зараз народилися такі ж принципи – і краще пізно, ніж ніколи. Я навіть у перші дні повномасштабної війни з рф була егоїстично здивована і мені було жаль, що вони це не зробили у 2014 році.
Що стосується представників українського шоу-бізнесу, який зайняв зараз категоричну позицію і став на бік України та засудив всіх колег відкрито з росії – вони визначилися і навряд чи буде для них прийнятно самим собі сказати, що можна продовжувати будь-яку співпрацю в рф.
- Чи вірите ви в те, що росія розпадеться?
Росія приречена на розпад – це закон імперії.
- Які фільми мали б знімати в Україні після війни?
Сюжети для майбутніх фільмів народжуються зараз
Сюжети для майбутніх фільмів народжуються зараз. Буде дуже багато кіно, яке сподобається українцям, зокрема про наших Героїв: не тільки про військових, а й про цивільних, як вміють долати супротив.
Загалом є дуже багато таких щемливих історій, на основі яких ми вже потім, коли оплачемо усіх мертвим Героїв, назнімаємо драми з трагедіями, маємо зняти дуже смішні комедії. Ця війна дала нам сюжети, які демонструють, що український народ здолати неможливо: він вигадує і часом у цій у боротьбі таке робить з окупантами, що смішно стає. Наприклад, починаючи з Чорнобаївки, сюжет якої тягне на чорну комедію, закінчуючи нашими бабусями, які нагодували воїнів так, що ті «відкинули лапті»; ті ж фермери, які російську техніку забирають собі у господарство; роми, які вкрали танк; українська жінка, яка кричить на трьох озброєних росіян, котрі залізли до неї в хату, а ті просто тікають, геть забувши, що мають зброю.
Але є і сюжети для драм і трагедій, адже сам Маріуполь – це вже велика трагедія і ми не повинні цього забути…
- Якою ви бачите Україну після перемоги у війні?
Думаю, що Україна після війни буде новим центром світу, з яким усі захочуть мати відносини. Це буде нова легеня Європи, яка дасть відпочити старій Європі, яка від свого комфорту боїться робити радикальні кроки. От ми будемо новим її крилом і Київ буде мати ключову роль у цьому плані.
Мудрі люди у Європі та всьому світу розуміють, наскільки українці – могутній народ. Цей супротив агресору – другій армії світу від 22-ї, яка творить неймовірну боротьбу і робить це із зухвальством, гумором і звитягами та геройством – вони вражають, тому мати у своєму колі такого друга – це вже дуже престижно.
