У п’ятницю, 19 березня, видатна українська поетеса, громадська діячка та прозаїк Ліна Костенко святкує 91-й день народження.
Ліна Костенко є автором понад 15-ти поетичних збірок (“Вітрила”, “Мандрівки серця”, “Над берегами вічної ріки”, “Сад нетанучих скульптур”, “Річка Геракліта”), роману “Записки українського самашедшого”. За історичний роман у віршах “Маруся Чурай” була удостоєна Державної премії ім. Т.Г. Шевченка. Для багатьох українців вона – беззаперечний моральний авторитет, адже за свій вік не заплямувала себе підлими компромісами з жодною владою. Про це пише “Укрінформ”.
Тоді, як більшість співвітчизників заплющувала очі на всілякі беззаконня, слухняно киваючи головою й підтакуючи “власть имущим” – у неї вистачало сміливості дивитися правді в очі й казати категоричне ні. Ні – підлості, брехні, зрадництву, глупоті, цинізму. Її поезія, її слова – не пустопорожня балаканина демагога у вишиванці – за її словом – позиція, вчинок. Костенко підписувала в 1965 році лист-протест проти арештів української інтелігенції. У 1966 році під час львівського судилища над братами Горинями кинула їм квіти. Згодом написала лист на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна» й робила безліч інших учинків, які засвідчували її активну громадянську позицію. Після цього вона майже десять років писала «в шухляду», розплачуючись за власну принциповість. Тодішня влада, зрозумівши, що її «не приручити», позбавила права друкувати власні твори, що для поета – майже смерть. Але вона не злякалася, вистояла. Проте, і мовчання Ліни Василівни теж є надзвичайно промовистим. У час, коли простір, ефір неймовірно засмічений балаканиною, вона, як поет, людина з надзвичайно тонким слухом і смаком, воліє мовчати. Жодні спокуси викликати в неї відповідну реакцію з приводу чогось, чи когось – даремні. І це горде мовчання теж є позицією, вчинком. У 2005 році вона відмовилася (річ нечувана!) від звання Героя України. І дійсно: будь-яка «політична біжутерія» їй ні до чого, адже у неї є головне – Ім’я. А в нас – її вірші, де все сказано.
Найкращі цитати Ліни Костенко про кохання і любов:
***
Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.
***
Троянда – як кохання, може завдати болю, якщо не вмієш її узяти.
***
Любов – це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.
Пристрасть – це натхнення тіла, а кохання – це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей.
Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі (з роману у віршах “Маруся Чурай”).
***
Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.
***
Несказане лишилось несказанним.
***
Така любов буває раз в ніколи.
Афоризми про жінок:
***
Жінка – як музика, її можна любити навіть не дуже розуміючи.
***
Там, де в жінок не розвинуте почуття честі й гідності, процвітає моральне невігластво чоловіка.
Шкода, що в жінках так швидко вмирає Ассоль.
Там, де в жінок не розвинуте почуття честі й гідності, процвітає моральне невігластво чоловіка.
***
Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти в її очах. Жінка втрачає на інтелекті, лише коли закохана. Так що бажано стабільно підтримувати в ній цей стан.
Цитати про Україну і патріотизм:
***
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.
***
Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.
***
Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.
Манія величі – це хвороба. Комплекс меншовартості – теж хвороба. Тільки ще гірша. Бо від манії величі станеш іспанським королем, як Поприщін у Гоголя. А від комплексу меншовартості відчуєш себе комахаю і побіжиш по стіні, як Грегор у Кафки.
Кожному поколінню сняться свої кошмари.
***
Нашого цвіту по всіх борделях світу.
***
Ми – ушкоджене покоління. Ще від предків щось узяли, а нащадкам вже не маємо що передати.
Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава.
Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.
А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.
Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.
Вислови про мову:
***
Ну, от і дожилася наша мова,
була-була безсмертною в віках,
але прийшли бендюжники від слова
і потопили мову в матюках.
У всіх народів мова – це засіб спілкування, у нас це – фактор відчуження.
Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що.
ВЛУЧНІ ЦИТАТИ КОСТЕНКО ПРО ЖИТТЯ
***
І все на світі треба пережити, бо кожен фініш — це по суті старт. І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт…
***
Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі.
Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми – живі, нам треба поспішати.
У кожного своя пустеля і свої міражі.
***
Проблеми ж – як божевілля. Буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані – то вже навік.
***
І що цікаво – серце у колібрі майже втричі більше, ніж шлунок. От якби так у людей.
***
Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем.
Чужа душа – то, кажуть, темний ліс.
А я кажу: не кожна, ой не кожна!
Чужа душа – то тихе море сліз.
Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна.
Я всіх люблю, аби не заважали.
***
А секунди летять. Отак можна вмерти й нічого не встигнути. Встигаєш тільки втомитися.
***
Марудна справа – жити без баталій. Людина від спокійного життя жиріє серцем і втрачає талію.
***
І хто б там що кому не говорив, а згине зло і правда переможе!
Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
Краса – і тільки, трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.
Записки українського самашедшого, цитати:
***
Будні роблять людей буденними.
***
Я ніколи не дозволяв собі думати, що в Україні є п’ята колона. Але ж вона вже йде потоптом по моїй душі! Раніше ж принаймні ненависть до українців хоч якось камуфлювалася, а тепер тебе просто готові знищити: “Хотєли свою нєзалєжность? Вот вам!” Виїли Україну зсередини, як лисиця бік у спартанця, ще й дивуються – чого ж вона така скособочена? Чого кульгає в Європу, тримаючись за скривавлений бік? Всю обгризуть, як піраньї, і сипонуть врозтіч. Від України залишиться тільки скелет.
***
Україна пручається, як Лаокоон, обплутаний зміями. Вона німо кричить, але світ не чує. Або не хоче почути.
…чому канадський прем’єр-міністр може проїхати до парламенту на ковзанах по замерзлій річці через всю Оттаву, а у нас людей розкидають мало не в кювети, коли їде якесь цабе.
Люди вимагають правди – їм сервірують брехню.
***
Мені обридли конфесії з політичним підтекстом. Московський патріархат, київський патріархат. Один всія України, і другий всія України. В очах двоїться – хто ж із них усіїший?
Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.
…не в тому жах, що тепер жити важко, а в тому, що образливо.
***
До всіх перинатальних хвороб державності ще й така халепа – виросли покоління, яким усе пофіґ.
***
Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.
***
Відсталий ми народ, українці, зі своїми поняттями про кохання. Нам би все, як у пісні: “Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки сам на руках однесу”. Тепер би він її тричі трахнув по дорозі
Хто має право нам, людям, визначати мінімум?! Ті, що собі призначили максимум?!
Не з нашим розумом, осягнути, як виглядає Бог. Я тільки знаю, що Той, хто запустив моє серце, Той запустив і Всесвіт.
***
…кажуть, кохання – хімічний коктейль у голові на пару років чи місяців. Втім, буває і хімічний коктейль. У мене в житті був. Вдаряло в голову і розламувало стегна. А кохання – це інше. Кохання вдаряє в душу.
