Війна – це не лише постріли, вибухи і смерть. Війна – це також неабиякий стрес для психіки людини, яка вижила після обстрілів та інших небезпек. ПТСР, тривога, депресії та травми, які залишаються з людьми надовго, якщо і зовсім не довіку – ось, із чим зіштовхуються люди, на яких впливають військові дії.
Після повномасштабного нападу Росії на Україну багато українців відчувають дискомфорт, неспокій та навіть зневагу до себе, вважаючи, що вони замало роблять для свого війська та своєї країни в цілому. Хтось вважає, що він не на своєму місці, хтось вважає, що робить недостатньо, а хтось і зовсім відчуває сором за те, що він знаходиться у місті, де немає обстрілів, або не в горнилі бою з окупантом. Всі ці ознаки так чи інакше переживає мало не кожен українець, який залишився в тилу.
Такі речі «розхитують» і без того екстремальний стан багатьох людей. Замість того, щоб допомагати спільній справі, будучи волонтером, вони починають піддаватись тривозі та «хандрі», що зрештою може призвести до депресії та «опускання рук».
Тож що це за явище, які його причини та як із ним боротись? Про це журналісту ІА «ПІКА» розповіла Світлана Чуніхіна, політичний психолог, кандидат психологічних наук.
- Як називається такий стан і які його причини?
Провина – це агресія, спрямована на самого себе
Такий стан називається «синдромом того, хто вижив» або «комплексом провини того, хто вижив». В його основі лежить цілий комплекс психологічних причин – скорбота за постраждалими, відчуття солідарності, прояв емпатії. Але передусім такий стан слід розглядати як один зі способів подолання наслідків події, яка травмувала, або опанування стресовою ситуацією. Провина – це агресія, спрямована на самого себе (у такому стані люди займаються «самопожиранням», «самопокаранням» тощо). В ситуації загрози вивільнюється багато агресії, яка має знайти вихід – об’єкт, на якій її можна спрямувати з метою знищення загрози. Мирні люди не мають можливості виплескувати агресивні почуття «за адресою» – на ворога. Тому єдиним доступним для них об’єктом агресії часто стають вони самі. Коли агресія знаходить хоч якійсь вихід, приходить своєрідне почуття полегшення і «розрядки».
- Чим такий стан загрожує людині?
«Синдром того, хто вижив» є нормальною реакцією на обставини надзвичайної загрози і в нормі є тимчасовим явищем, яке захищає людську психіку від руйнівного впливу війни. Небезпечним він стає, коли набуває затяжного характеру і продовжує керувати поведінкою та почуттями людини навіть тоді, коли загроза вже давно втратила актуальність. У такому випадку можна звернутися до професійної допомоги, яка в Україні є цілком доступною для усіх верств населення.
- Якими будуть наступні стадії «синдрому того, хто вижив»?
Неодмінними складовими можуть бути і заперечення, і злість, і депресія
Стадіальність розвитку цього процесу відповідає загальній динаміці горювання. Тому неодмінними її складовими можуть бути і заперечення, і злість, і депресія. Не має значення, в якому порядку. Всі ці стани є закономірним наслідком роботи психіки. Зміна настроїв та станів у такий час є скоріше ознакою того, що ваша психіка дає собі раду з травмою у більш здоровий спосіб, гнучко реагує і адаптується до шокових обставин та ситуації невизначеності.
- Як із цим боротись?
Що менше насильства над собою – то краще
Спеціально з цим боротися не треба – це один з природних процесів, який допомагає психіці опанувати обставини війни. Взагалі, що менше насильства над собою – то краще. Зараз важливіше не боротися зі своїми «неправильними» реакціями чи реакціями оточення. Треба усіма можливими засобами допомагати собі та близьким пережити складні часи.
Роман Гурський, ІА «ПІКА»
