Як відомо, вже 8-й рік на східних кордонах України точиться російсько-українська війна. На ній мало не щодня гинуть та отримують поранення українські воїни, які захищають кордони своєї Батьківщини та її суверенітет. У зв’язку із цим військова форма стала чимось сакральним для багатьох українців. Тому доволі часто ми чуємо невдоволення іншими одностроями, особливо з наявністю погонів. Люди жаліються, мовляв «під час війни носити такі речі мають право лише військові та поліція». Крім того, часто самі мундири містять елементи якщо не Радянського Союзу, то мають «постсовковий» вигляд. Наприклад, ті ж п’ятипроменеві зірки сприймаються людьми саме як символ СРСР.
То чи потрібна уніформа невійськовим структурам, які її елементи мають право на існування, що слід змінити у мундирах наших служб та чи не є оця «вірність погонам» рудиментом із пострадянським «присмаком»?
Про це журналісту ІА «ПІКА» розповіли кандидат історичних наук та член комісії державних нагород і геральдики Микола Чмир, ексзаступник голови СБУ Віктор Ягун та кандидат військових наук і генерал-лейтенант у відставці Ігор Романенко.
Як і коли започаткувалась традиція носити форму в невійськових структурах? Наведіть приклади інших країн
Микола Чмир:
Практика використання однострою різними службами (не лише військовими) сягає часів Російської імперії
Думаю, тут варто розпочати із того, що практика використання однострою різними службами (не лише військовими), принаймні на теренах Наддніпрянської України, сягає часів Російської імперії. Там усі посадовці, які мали ранги, носили якусь свою форму. Протягом існування самої імперії відбувалась цікава боротьба за пошук оптимального співвідношення спільного й відмінного у формі одягу військових та цивільних службовців. «Каменем спотикання» часто виступали ті ж погони. Їх то запроваджували, то скасовували, бо цивільних чиновників іноді було складно відрізнити від офіцерів.
За часів УНР та Української Держави так само запроваджували певну форму одягу. Її мала не лише армія, але також органи правопорядку, дипломати та цивільні посадовці. У цьому випадку йдеться про свого роду продовження традицій Російської імперії.
У радянський час відбувалась потужна мілітаризація, особливо під час Другої світової війни. Саме тоді форму з погонами отримали залізничники, прокуратура і багато інших відомств. Після смерті Сталіна мала місце тенденція до демілітаризації й тоді частину органів позбавили форми одягу як такої, а в інших погони замінили на петлиці або знаки на рукавах. Ближче до розвалу Радянського союзу знову пішла тенденція до повернення погонів. Тобто, все це нагадувало маятник – туди-сюди.
Сьогодні, окрім армії та поліції, в Україні форму мають митники, лісники і тому подібні служби. Така форма одягу зазвичай затверджується Кабінетом Міністрів. Що ж стосується прокуратури, то про цю структуру важко казати напевно – від форми там ніби відмовилися, однак вже лунали заяви про необхідність її повернення.
У Європі й США все по-різному. Наприклад, у Польщі теж є невійськові відомства, де носять форму. Але нагадую: у них погони не сприймають як символ влади і до такого ставляться спокійно. В Австрії традиційно знаки військових звань розміщені на комірі форми. Так само й в Угорщині. В Бельгії та Норвегії існують чіткі відмінності між знаками розрізнення у військових та тих же полісменів. Тому тут немає якогось єдиного стандарту чи підходу.
Віктор Ягун:
Це дуже давня традиція і вона не пов’язана із традиціями СРСР. Якщо говорити про країни, які пройшли якийсь державницький чи імперський шлях, то в них є служби, в однострій яких взагалі важко повірити. Наприклад, навіть наша дипломатична служба та шахтарі теж мають свою форму. Тобто, тут все залежить від традицій. А найбільша країна, яка майже в усьому мала однострій, це Німеччина і все, що із нею пов’язано.
Інша справа, що нам треба чітко визначитись щодо форми військового зразка і знаків розрізнення. Вони мають відрізнятись від інших підрозділів та відомств. Наприклад, коли в Україні було ухвалене рішення про однострій лісового господарства, ця служба відразу ж відійшла від зірочок і затвердила так звану «пірамідку». Такі знаки абсолютно відрізняються від військових.
Взагалі, закон, який забороняє носити військову форму людям, які не мають ніякого відношення до армії, є дуже позитивним кроком. Наприклад, коли мене звільняли з військової служби, в моїх документах чітко прописано, що я звільнений із правом носіння військової форми. Я звільнений на військову пенсію і в мене є понад 20 років військового стажу. Якщо людина не має такого стажу, то вона не має права носити форму у цивільному житті, навіть камуфляжу з відзнаками. А в нас після війни величезна кількість людей одягають камуфляж і нагороди (хоч вони ніколи й не одягались разом), що є блюзнірством та глумлінням над військовою формою. У багатьох країнах це дуже чітко регламентовано. У Великобританії чи США, наприклад, існує кримінальна відповідальність, якщо людина глузує із військової форми чи її елементів. Тому я вважаю, що в Україні теж варто це впорядкувати.
Чи варто таким чином «воєнізовувати» пенітенціарну службу?
Микола Чмир:
Пенітенціарна служба має певні проблеми у цьому питанні. По-перше, нам варто розуміти, що є військові звання, а є спеціальні. Причому, їхні назви часто є подібними. Наприклад, є полковник в армії, а є полковник внутрішньої служби – звання схожі, але перший військовий, а інший ні. Якби назви спеціальних звань були іншими (інспектор, комісар тощо), було б простіше. Проте той факт, що у них є якась ієрархія – це цілком нормально. Інше питання, як вона відображаються зовнішньо.
По-друге, пенітенціарна служба є надзвичайно консервативною структурою, яка не впровадила жодних змін до уніформи та знаків розрізнення навіть під час радикальних реформ 2015-2016 рр. На загальному тлі вони виглядають дуже пострадянською спільнотою з п’ятипроменевими зірками на погонах із “просвітами”, що є продовженням російсько-радянських традицій. Тому я вважаю, що форму одягу та знаки розрізнення цієї структури необхідно серйозно реформувати. Проте є інформація, що згадана служба фінансується за залишковим принципом, тому під час вирішення питання про форму одягу вони просто зібрали скасовані зразки, які раніше використовували інші відомства.
Віктор Ягун:
Це взагалі окрема тема, бо у них твориться надзвичайний розгардіяш. По-перше, досі невідомо, чи ця служба належить до військових, оскільки вона підпорядковується міністерству юстиції. Раніше, коли вони входили у систему МВС, це ще можна було якось зрозуміти, а що там відбувається зараз – неясно.
У США кожна пенітенціарна структура належить Штатам і на державному рівні визначається, який однострій вони носять. Зрозуміло, що це не є військові, а просто службовці, які відповідають за певні речі та для іхньої ідентифікації вони мають носити окремий одяг із певними відзнаками. Типу, хто за що відповідає і хто цим керує. Тобто, форма може бути, а чи вона має бути військовою і чи варто роздавати якісь звання – у мене самого є величезні питання.
Ігор Романенко:
Пенітенціарна служба обов’язково має мати форму, але вона має відрізнятись від військової
Думаю, що пенітенціарна служба обов’язково має мати форму, але вона має відрізнятись від військової. Погони, на мою думку, слід мати лише тим структурам, які володіють зброєю, тому ця служба теж має право їх носити. Ясна річ, тут є свої особливості, але їхні звання порівнюються із військовими, тому так. Звісно, ми маємо відрізняти полковника армії та полковника пенітенціарної служби, але свій однострій та погони ця структура повинна мати.
Отже, однострій та погони – це «рудимент» Радянського Союзу чи нормальна практика?
Микола Чмир:
Сприйняття погонів як символу влади – це російська традиція
Пригадую, як на початку 2000-х рр., під час роботи у Воєнно-геральдичній службі Генерального штабу Збройних Сил України, за вказівкою Міністра оборони ми намагалися із цим боротись. Ця боротьба відбувалася з змінним успіхом. Скажімо, змусити відмовитись від погонів залізничників не вдалось. Тоді Мінтранс очолював Георгій Кірпа, а це була непересічна особистість, здатна жорстко відстоювати інтереси свого відомства. Але річ у тім, що насправді сприйняття погонів як символу влади – це російська традиція. За великим рахунком погон – це не більше ніж платформа для розміщення знаків розрізнення, а не якийсь сакральний символ. Він може бути, його може не бути, його не варто сприймати як винятково військовий атрибут. Скажімо, ще 100 років тому ніхто не носив сорочку з коротким рукавом в якості предмета форми одягу. Сьогодні це є нормою, а на ній окрім погонів особливо нічого й не розмістиш – хіба що нашивку на грудях.
Інше питання – який вигляд мають знаки розрізнення посадовців цивільних відомств, зокрема, ті ж погони й знаки на них. Якщо вони не повторюють військові, то чому б ні?
Але тут існує ще й політичний момент. Річ у тім, що форма одягу і знаки розрізнення значною мірою є обличчям держави. Якщо ми дивимось на військового чи полісмена, то по його формі можна побачити, чим є країна, яку він представляє: з ким вона дружить, на що орієнтується і куди прагне. Якщо взяти до уваги форму одягу в країнах Середньої Азії, легко помітити, що там існує дуже потужний вплив Росії, а віднедавна й Китаю. Тому цей момент є дуже важливим. Якщо певні служби чи органи зберігають у своїй формі радянські елементи, то це потребує змін. Я сподіваюсь, що в майбутньому нам вдасться «дотиснути» це питання і з’явиться розуміння того, що треба від цього відходити.
Віктор Ягун:
Те, що різні структури мають свій однострій, – нема питань. Зрештою, це корпоративна етика. У кожному супермаркеті існує своя форма одягу, яка відрізняє працівника від покупця. У них навіть також є свої звання. Головне, щоб це все не збігалось із військовими елементами форми. У тих же Штатах дуже поважають свою поштову службу, яка теж має свій однострій та шеврони. Тобто, форма – це непогано і вона часто дисциплінує, але є питання до того, хто, як і коли її носить.
Я вважаю, що форма усіх структур потрібна, але нам необхідно ці питання чітко внормувати на законодавчому рівні. Повертаючись до лісового господарства, коли в США чи в Канаді працівник представляється офіцером лісової охорони, то це звучить гордо. Вони у своїй сфері мають такий же статус, як і поліція у своїй. Вони також мають право на носіння зброї та її застосування. Просто є традиція і я думаю, що вона має право на існування, проте все має бути регламентовано і не перегукуватись із військовими.
Ігор Романенко:
Я хочу зазначити, що ми вже дуже просунулись вперед у бік своїх національних елементів форми. Маю на увазі, що Україна вже відходить від радянських норм у цьому питанні. Збройні сили України повернули багато елементів з УНР, козацтва та інших історичних періодів, коли Україна була незалежною.
А що стосується інших служб, то як я вже казав, погони треба давати лише тим, хто носить зброю і має з нею справу. Решта – нехай це буде якийсь однострій, але без погонів. Ці речі треба розділяти, оскільки це різний ступінь відповідальності та повноважень. Я з глибокою повагою ставлюсь до лісників, шахтарів та інших служб, але де є зброя, там мають бути погони. Це може бути градація звань, шеврони і таке інше, але не погони.
