13 травня у зоні ООС ворожий снайпер вбив українського сержанта Павла Сергійовича Колесника.
Військовий був родом із села Нове Чернігівської області.
Героєві було 39 років.
Воїн служив у бригаді з вересня 2019 року, поінформувала 58 окрема мотопіхотна бригада ім. гетьмана Івана Виговського у “Фейсбуці”.
Колесник був старшим водієм мотопіхотної роти.
У чоловіка залишилася сім’я – дружина і дочка, а також літні батьки. На фронт Павло пішов ще під час першої хвилі мобілізації. Тоді він отримав поранення, був контужений, але пізніше знову повернувся на схід.
Детально розповів “Обозреватель”.
Був на фронті з першого дня війниДрузі та рідні Павла Колесника не можуть прийти до тями від трагічної звістки. Він захищав Україну з першого дня війни.
“Ми з ним були мобілізовані ще в першу хвилю. Служили в одній бригаді, але в різних підрозділах. Я тільки недавно дізнався про те, що він загинув, і досі шокований”, – каже його друг і односельчанин Сергій.
У селі Нове Чернігівської області Павло став першим, хто не повернувся з війни живим. Раніше, захищаючи незалежність України, він уже отримував поранення, у нього була контузія. Лікувався чоловік у шпиталі, потім деякий час був цивільним.
“Він до війни ще був трактористом. Працював у колгоспі, потім у приватному підприємстві. Коли повернувся, знову сів на трактор. Ну а через півтора-два роки вирішив знову йти на фронт. Підписав контракт і пішов”, – говорить ще один його товариш на ім’я Руслан.
Він розповідає, що Павло не був хвалькуватою людиною, хоча мав нагороди: “Якось показав мені дерев’яний хрестик – той був весь погризений. Він тоді сказав, що раніше і молитов ніяких не знав, але під час бою брав хрестик у зуби, міцно прикушував, і звідкись самі по собі бралися молитви”.
За словами Сергія, у мирний час Павло любив із друзями бувати на риболовлі, а влітку вони часто ходили в ліс по гриби. Також працювали на будівництві в Києві, чоловік був хорошим фахівцем.
Став серйозним, а в очах з’явилася порожнечаЗі своєю дружиною Оленою Павло познайомився давно, вони жили в сусідніх селах. Потім одружилися, у них народилася дочка Ірина. Дівчина вже закінчила школу і навчається у вузі. А дружина працює кухарем.
Однокласник Олександр Кульбако згадує, що в школі Павло вчився, як і багато хлопців, середньо. Але захоплювався кіньми і любив возитися з тракторами.
“Крайній раз ми бачилися з ним 2020 року, він заїжджав до мене на дачу. Розповідав про війну. Він не хвалився, а просто розповідав. Говорив, що на війні далеко не з усіма командирами можна йти в розвідку, а тільки з одиницями. Називав навіть прізвища, але я не пам’ятаю зараз. Говорив про якогось майора. Вперше він на фронт пішов по мобілізації. А потім говорив, що багато товаришів полягло на війні, та й сам він був патріотом. Тому вирішив ще раз піти служити за контрактом.
Розповідав, що був поранений. І погано спить. Він після першої мобілізації сильно змінився, став серйозним, а в очах з’явилася порожнеча якась … Хоча в школі був дуже веселим, навіть баламутом. Ми, всі однокласники Паші, дуже співчуваємо рідним, він був хорошим хлопцем, дуже шкода”, – каже Олександр.
Також у Павла ще живі батьки – мама і тато. Зараз у селі Нове, де жив захисник України, готуються до похорону.
