З такою пропозицією за ініціативи голови фракції “СИЛА І ЧЕСТЬ” Романа Карпюка та підтримки депутатів Волинської обласної ради прийнято рішення звернутися до Президента України, міністра культури та інформаційної політики України та народних депутатів України про надання Затурцівському меморіальному музею В’ячеслава Липинського статусу національного та розгляду можливість фінансування із державного бюджету.
Підставою для такого звернення стала ситуація у меморіальному музеї Липинського в Затурцях. Напередодні 140-річної річниці з дня його народження приміщення музею руйнується, двох провідних наукових співробітників звільняють. Звільняють людей, які протягом кількох десятиліть збирали матеріали та документи родини Липинських, створювали скарбницю українського консерватизму, яким став Затурцівський меморіальний музей… Це найбільша в Україні колекція, яка висвітлює життєвий шлях і творчий доробок В’ячеслава Липинського. Газета «День» у тексті «Замах на «острів розуму» (2 грудня ц.р.) вивчала причини, що призвели до такого стану. Питання про звільнення наукових працівників та занедбаний стан музею порушувалося і на останній сесії Волинської обласної ради, звернення зробила місцева «Просвіта». Пристрасті не вщухають.
Про те, що далі робити з музеєм, – у міркуваннях експертів.
«Громадянська позиція заслуговує окремої поваги»
Валерій БОРТНІКОВ, доктор політичних наук, професор кафедри політології та публічного управління Волинського національного університету імені Лесі Українки, виконавчий директор Благодійного фонду пам’яті В’ячеслава Липинського:
– Те, що відбувається останніми днями навколо музею В‘ячеслава Казимировича Липинського в Затурцях, а йдеться про перспективу звільнення його провідних співробітників – Віталія Кушніра й Наталії Гатальської напередодні відзначення 140-ї річниці від дня народження видатного українського вченого і державного діяча, інакше як сценою із театру абсурду назвати не можна. Це теж саме, що витягти душу з процесу увічнення пам’яти Липинського на Волині. Фактично той величезний скарб, який зберігається в унікальному музеї і щороку поповнюється, є справою життя небагатьох людей, серед яких Н. Гатальська і В. Кушнір займають почесне місце.
Водночас рішення влади засвідчує не лише ігнорування величезного внеску Віталія Григоровича і Наталії Григорівни щодо повернення із небуття та увічнення пам’яті нашого видатного земляка, а й праці багатьох людей в Україні та за її межами, які по крупинках збирали безцінні свідчення життя і творчого доробку Липинського. Окремої поваги заслуговує і їхня висока громадянська позиція, діяльність із впорядкування могили Липинського і встановлення там пам’ятника, відродження родинної садиби Липинських та відкриття музею, які потребували спільних зусиль жителів селища Затурці, науковців, політиків, працівників державних установ тощо.
Відзначення ювілеїв супроводжується комплексом заходів, які відрізняються рівнями складності, підпорядкування та ієрархії, що вимагає відповідних управлінських знань і досвіду. Потребують впорядкування меморіальні і пам’ятні місця, оновлення експозицій музею, організація зустрічей і прийом гостей, проведення величезної кількості інших заходів, що вимагають не лише високого професіоналізму і знань, а й наявності особистих зв’язків і довіри з боку партнерів. У цьому контексті скорочення штатів музею за рахунок найдосвідченіших його працівників, які мають беззаперечний авторитет, завдасть непоправної шкоди не лише справі увічнення пам’яті нашого видатного земляка, а й іміджу Волині в Україні та за її межами. Насправді нагальними проблемами напередодні чергового ювілею є проведення ремонтних робіт з водовідведення з метою збереження приміщення музею від руйнування, встановлення пам’ятника на могилі Липинського замість тимчасового погруддя із гіпсу та ін.
Попри те, що за свідченням сучасників (Є. Чикаленко), В’ячеслав Липинський є «одним з найталановитіших українців, … після Грушевського», постать Липинського для широкого загалу залишається маловідомою. Відповідно, потребує зусиль наукової спільноти, творчого середовища і громадськості краю щодо поширення і популяризації ідей Липинського серед населення краю.
У рамках відзначення 140-ої річниці від дня народження Липинського у Волинському національному університеті імені Лесі Українки планується проведення наукової конференції, а також низки інших заходів. Зусиллями Благодійного фонду пам’яті Липинського та ВНУ наступного року вже утретє буде проведено обласний конкурс творчих робіт серед школярів, присвячених відзначенню пам’яті Липинського. Зокрема на конкурсі, а він проводився 2021 року, взяли участь 14 шкільних закладів, що засвідчує наявність інтересу з боку молоді до історії національного відродження та постаті Липинського.
На мою думку, доцільно відродити обласну премію пам’яті Липинського, яку запроваджено за ініціативи тогочасного очільника Волинської ОДА, справжнього патріота Волинського краю Бориса Клімчука. Її лауреатами стали колишній директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк і завідувач Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського Віталій Кушнір, а вручення премії відбулося у 2011 році під час відкриття музею в Затурцях.
За відповідного фінансування можливе виготовлення пам’ятної медалі В. К. Липинського, макет якої розробив заслужений діяч мистецтв України Володимир Марчук, а також встановлення меморіальної таблички на приміщенні Луцької гімназії, де вчився Липинський.
Музей без науковців – це просто склад експонатів
З чим зустрічаємо 140-річчя з дня народження В’ячеслава Липинського?
Олександр ПИРОЖИК, депутат Волинської обласної ради (фракція ВО “Свобода”):
– Пропоную товариству тези свого виступу Уповноваженого представника фракції ВО «Свобода» з трибуни Волинської обласної ради 9 грудня 2021 року.
На жаль, сьогодні доводиться вести мову про ті невтішні тенденції, які відбуваються в нашому краї у царині культури. Ось уже третю каденцію ми намагаємось боротися проти того, аби культура в нас не фінансувалася за залишковим принципом. Аби не допустити згортання чисельності музичних і мистецьких шкіл, згортання надання фахових спеціальностей у нашому коледжі культури і мистецтв, зменшення чисельності здобувачів освіти…
Болісно, як наступ на наші культурні надбання епохи української Незалежності, сприйняли наші митці спроби реорганізації (а фактично – ліквідації!) в області народних самодіяльних театрів зі своїми славними традиціями, як це трапилось у славному містечку Колки. Спершу все зробили так, аби народний театр не пройшов атестації, за нею послідувало скорочення ставок, далі – скорочення живих людей, а далі – й фактичне закриття театру. Народні хорові колективи – виявляється, утримувати дешевше…
Так ми і втрачаємо нашу багатоманітність, самобутність, традиції. Так усе спрощуємо на догоду комусь, хто думає, що на культурі можна щось зекономити. Сотні разів правий був Вінстон Черчилль, найзнаніший британець в історії, коли, аналізуючи бюджет своєї воюючої з нацистськими загарбниками країни, сказав крилату фразу: «Якщо ми економимо на культурі, то за що тоді ми воюємо?»
Але нам, мабуть, мало кровопролитної війни з нашим одвічним ворогом – російським окупантом, бо наші окремі посадовці тепер узялися воювати ще й проти власної культури та її сподвижників… Саме такі підходи до культури й призводять до того, що стан культури в нашій державі тепер нагадує стан нашої держави загалом…
Прикрим приводом для невеселих роздумів сьогодні послужили події, які розгортаються навколо Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського, який відкрито 22 серпня 2011 року (цьогоріч була 10 річниця створення) у селі Затурці тепер уже Володимир-Волинського району, в родинному будинку садиби Липинських. Наразі це єдиний в Україні та світі музей відомого історика, політолога і державного діяча початку XX століття, уродженця Волині В’ячеслава Липинського – поляка за національністю, котрий став визначним українським державником, як вдало підмітив хтось із політологів, «поляка з українською групою крові»…
Цим своїм виступом хочу вкотре привернути увагу громадськості та політикуму нашого краю як до проблем у культурі загалом, так і майбутнього Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського. Не буду при цьому називати прізвища: всі добре знають і розуміють, про що йдеться. Справа дійсно не в посадах, а в підходах до справи.
Адже ніякий музей не може повноцінно існувати без наукових співробітників, тим більше тих, хто стояв біля витоків його створення і ще може багато прислужитися нашій загальній справі. В інакшому випадку музей просто перетвориться на склад – у прямому й переносному значенні цього слова. І вже не буде принципової різниці – чи це буде склад селітри, як це вміли робити совєти, чи склад речей, експонатів та провіанту…
Маємо зрозуміти: тільки живі люди надають речам, експонатам, старожитностям великого просвітницького та культурного смислу… Без досвідчених наукових співробітників музеї стають просто нікому не цікавими, до них заростають стежки відвідувачів, їх очікують занепад і запустіння…
Наразі йдеться про справу загальнодержавної ваги – врятувати Музей Липинського в Затурцях. І це вже питання не тільки нашої історії, минувшини та культури, а й нашого іміджу перед усіма науковцями та краєзнавцями, міжнародного іміджу в тому числі. Тут нам є чому повчитися в поляків – щоб мати гонор не забувати про пам’ять своїх державників. А в нас що, свого гонору нема зовсім?
У квітні 2022 року відзначатиметься 140-річчя від дня народження В’ячеслава Липинського. Наукова та краєзнавча спільнота сподівалися, що зберуться в нас, на Волині, в оселі Липинських на міжнародну науково-практичну конференцію.
А чим і з ким ми будемо їх зустрічати? Непривабливим пам’ятником на могилі одного з апостолів української державності? Занедбаним станом приміщення музею, в якому протікає дах, підвалі й стіни їсть грибок, підлога в кількох місцях провалюється? І якщо і далі нічого не робити, то через 1-2 роки музей узагалі доведеться закрити через аварійний стан самої будівлі…
Нагадаю всім присутнім у цій залі висновок фахівців Науково-дослідного інституту історії архітектури та містобудування, які оглянули будинок музею Липинського у Затурцях 13 липня 2021 року: «У результаті огляду встановлено, що внаслідок відсутності гідроізоляції в підвальних приміщеннях спостерігається сильне зволоження стін, що призводить до висолів та утворення грибка, а також руйнування конструктивних елементів споруди. Зокрема, металеві балки перекриття проіржавіли, метал розшарувався та втратив свою несучу здатність, що унеможливлює нормальну експлуатацію споруди. Крім того, в стінах спостерігаються тріщини, що є результатом погано організованого водовідведення опадів. В деяких місцях протікає дах, через недостатню кількість приладів опалення взимку холодно, деякі столярні заповнення віконних прорізів протрухли і розсипалися», – йдеться у документі.
Вартість розробки ПКД, відповідно до наданої інформації, коштує орієнтовно півмільйона гривень. Тобто, сам ремонт і реконструкція – десятки мільйонів. Непідйомні для обласного бюджету суми…
Звісно, сьогодні можна було би шукати в цьому винних, але зараз тільки цим уже не зарадиш, і сьогодні завдання перед нами стоїть інше, системніше. Наше завдання як депутатського корпусу – не розбурхувати ситуацію, а вирішити її цивілізовано, аби і на ремонт та реконструкцію музею віднайти ресурси, і наукові працівники залишилися в ньому працювати.
Вважаю, що за цих обставин варто припинити з’ясовувати дріб’язкові стосунки, які завдають непоправної шкоди загальній справі, та об’єднати зусилля навколо цієї спільної справи – порятунку Музею Липинського. Тому звертаюся з трибуни обласної ради до представників влади, депутатів усіх рівнів, підприємців, будівельників, меценатів і благодійників, усіх свідомих волинян – зробити все можливе, аби віднайти необхідні ресурси і подарувати Музею Липинського в Затурцях друге життя.
Підготувала Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
