Не месник, а Лицар, який боровся за свою свободу та рідну землю, – саме таким вже цьогоріч на великих екранах в Україні має постати Олекса Довбуш – найвідоміший із опришківських ватажків у Карпатах, який став для тогочасних мешканців гір уособленням спасителя.
Про зйомки цієї історичної драми «Довбуш», яку вже охрестили одним із найдорожчих фільмів в історії українського кіно, а також про наслідки Майдану і майбутнє українського кіно ми поспілкувалися із відомим українським режисером, оператором, продюсером, актором, сценаристом Олесем Саніним – актором фільму «Атентат. Осіннє вбивство у Мюнхені» та режисером відомих стрічок «Мамай», «Поводир» та багатьох інших.
«Довбуш» – це історія великої любові» – режисер Олесь Санін про наймасштабніший український фільм
- Розкажіть про роботу над історичною драмою «Довбуш», яку вже встигли охрестити одним із найдорожчих фільмів в історії українського кіно, прем’єра якого, до слова, мала відбутися ще минулого року…
О.С.: «Довбуш» на сьогодні – наймасштабніша картина в Україні (зйомки фільму розпочались у серпні 2018 року, – ред.), в яку ми задіяли величезну кількість людей та фінансів. Ідея зняти саме це кіно у мене з’явилася давно, адже Довбуш – унікальний і водночас універсальний герой, історія якого переповідає в певній мірі історію нашого народу: історію його боротьби, непримиренності, історію боротьби за власне кохання, сумління і честь. І після Революції Гідності історія такого героя актуалізувалася ще більше, тому я вирішив, що настав час її розповісти на великих екранах. При цьому розповісти по-сучасному, бо я бачу Олексу Довбуша одним із теперішніх Героїв, які у час Революції Гідності та війни на Донбасі жертвують власним життям заради інших.
«Довбуш» – це історія великої любові» – режисер Олесь Санін про наймасштабніший український фільм
Історія Довбуша
Довбуш був лицарем, а радянська влада показувала його пастухом
О.С.: Одного разу я запитав у академіка Грабовецького, як одним словом він може описати Довбуша. У відповідь почув: «Лицар». (Це було однією з причин, чому я взявся за створення цієї стрічки.) А не так, як нам намагалися нав’язати у час радянської влади, що це був простий хлопець з гір, пастух, який мстив панам. Ніхто не розказував нам такі історії, як, наприклад, про те, що Олекса боровся з регулярною польською армією гетьмана, однією з найпідготовленіших того світу. Загалом у цьому фільмі глядач побачить багато відкриттів, які спираються на історичні факти, зокрема те, яким був справжній Олекса Довбуш.
Та для мене історія Олекси Довбуша – це також перш за все історія великої любові. Під час роботи над фільмом ми відкрили для себе досить цікаві сторінки української історії, пов’язані із часом, в якому жив реальний Олексій Добощук, на нашу думку, – Олекса Довбуш, який зібрав навколо себе легенди, ставши для мешканців Карпат уособленням спасителя і людини, здатної на вчинок. При цьому залишив нам історію про героя, у якого серце не було кам’яним, бо він не міг покинути жінку, яку любить, і відмовитися від кохання, відтак через це поплатився життям. І я переконаний, що це одна із тих історій великого кохання, про які писав Шекспір і Петрарка.
«Довбуш» – це історія великої любові» – режисер Олесь Санін про наймасштабніший український фільм
У всіх співанках та історіях Довбуш гине, а я придумав хепі-енд
Але зауважу: це не костюмна драма, а історія переконань. І у фільмі глядач побачить ще багато цікавого про цю постать та його історію. І навіть версію про те, що Олекса Довбуш лишився для нас живий. От так: у всіх співанках та історіях Довбуш гине, а я придумав хепі-енд.
До речі, що цікаво: рідного брата Олекси – Івана, – який став опришком раніше, ніж сам Олекса, судячи з усіх описів та історій, боялися всі, прозвавши «різником». Про Івана навіть розповідати не хочуть, бо це був вбивця і людина, яка добивалася собі слави страхом, а от Олекса від нього відрізнявся докорінно.
Є навіть ціла легенда – і вона у нас буде в картині – історія про ніж Івана Довбуша, на якому він викарбовував імена тих, кого ним зарізав. Пізніше цей ніж заповідали до церкви та віддали багато грошей для того, щоб 20 років читали у церкві поминальні служби за тими жертвами, яких вбив Іван. І це також свідчення про те, що кожна війна і революція має різні боки, включаючи історії крові та поневірянь, як і історії перемог, які не завжди мали добрий бік.
«Довбуш» – це історія великої любові» – режисер Олесь Санін про наймасштабніший український фільм
Як підбирали акторів?
О.С.: Головні ролі, зокрема, виконують: Сергій Стрельников (Олекса Довбуш) та Олексій Гнатковський (Іван Довбуш), для якого це буде дебют у кіно. На головну роль ми перепробували багато осіб: загалом, аби знайти героя для своєї стрічки, іноді треба передивитися гру декількох десятків, а буває, й декількох сотень акторів. І поки я не знайшов двох вищезгаданих, за зйомки не брався, адже ця історія вимагає, аби два актори розказали історію однієї людини.
Загалом я зібрав зараз ансамбль найкращих, на мою думку, українських акторів та постановочних знімальних груп у «Довбуші». Що цікаво: у головних ролям у цьому фільмі також – зірки польського кіно: Агата Бузек і Матеуш Костюкевич.
До того ж у стрічці ви не відчуєте різниці між досвідченими акторами та початківцями. Зауважу теж, що це картина з величезною кількістю бойових сцен і до окремих з них десятка акторів, які у цій картині є головними опришками, готувалися майже рік. Акторам цієї стрічки були потрібні історії тренувань, адже у фільмі присутні дуже серйозні спаринги. Сергій Стрельников просто жив з барткою: у спортзалі з нею займався 9 місяців ще до початку зйомок фільму, з нею ж їздив на інші зйомки.
Також у кадрі постійно триває заміна однієї зброї на іншу, хоча у фільмі ви цього не побачите. До слова, зброю нам виготовляли спеціально для стрічки: декілька десятків майстрів робили її з музейних аналогів. Велика робота тривала і над костюмами.
Створюємо своєрідну маленьку машину часу: глядач побачить, як люди тоді любили, ненавиділи, боролися, вбивали
Загалом ми здійснили велике дослідження історії, побуту, костюмів, зброї того часу тощо – і у фільмі у нас все має високу історичну достовірність. Ми створюємо своєрідну маленьку машину часу для глядача, який прийде на наш фільм у кінотеатр і потрапить в інший час: побачить історію тогочасних людей і звичаїв – як вони тоді любили, ненавиділи, боролися, вбивали тощо.
«Довбуш» – це історія великої любові» – режисер Олесь Санін про наймасштабніший український фільм
До речі, є велика ймовірність, що цей фільм потрапить на великі стрімінгові платформи: ведемо активні переговори, зокрема з Netfiх. І для мене зараз найважливіше, аби цієї весни знову вийти на знімальний майданчик і наприкінці жовтня показати цю картину українському глядачеві, адже коронавірус відклав прем’єру на рік, а міг і фатально вплинути на наш фільм.
Локації:
О.С.: Знімали ми, до речі, на багатьох локаціях, зокрема в Ясені, біля Драгобрату, – а це одне із небагатьох місць в Карпатах, яке ще має епічну красу, майже незачеплену туристичними комплексами. Мені були потрібні вільні дикі гори в історії, про яку я розповідаю, а таких місць зараз дуже мало. І тут що цікаво: під час зйомок у горах потрібно, аби у кадрі не було жодних будинків, електропередач і літаків.
«Довбуш» – це історія великої любові» – режисер Олесь Санін про наймасштабніший український фільм
Декорації:
О.С.: Також не легко було і з декораціями, адже дуже небагато тогочасних речей збереглося у музеях народної архітектури і побуту. А вціліла тогочасна колиба у Карпатах, яка підійде для фільму 18 ст, – це взагалі міф, її просто не існує. Тож нам довелось збудувати на Драгобраті величезну декорацію – колибу – а це було величезним викликом: спорудити так, щоб не нашкодити довкіллю і щоб вона виглядала автентично. До того ж це досить затратно, виготовлення тієї ж гонти наскільки клопітке тощо. Якщо чесно, то спорудження такої декорації вартує декілька десятків тисяч доларів. І коли мені сказали, що знайшли автентичну колибу того часу і фахівці підтвердили її справжність, я попросив фото. Коли глянув, то побачив … свою декорацію.
«Довбуш» – це історія великої любові» – режисер Олесь Санін про наймасштабніший український фільм
Загалом ми шукали місця, які нам дали би відчуття волі, свободи і того часу у Карпатах, які до того ж були зброєю Олекси, як і рідна земля, яка також для нього була зброєю і фортецею. Загалом моя знімальна група налічує понад 100 осіб, десятки костюмів, зброї, освітлення і техніки. Тільки уявіть собі, коли цей мій «цирк» приїжджає на зйомки…
А який бюджет стрічки, яку охрестити однією з найдорожчих в історії українського кіно?
О.С.: Основна частина фінансування нашої стрічки від – держави, а це десь із загального бюджету у 90 млн грн – мільйонів 60. Решта – це спонсорські, меценатські, інвесторські кошти тощо. Зараз також є зміни щодо інвестицій з-за кордону, тому бюджет фільму загалом ще може збільшитися. Однак для картини такого масштабу – це зовсім невелика сума.
При цьому у таких проектів немає іншого шансу, ніж стати комерційно успішними. До того ж знімати таку велику геройську драму без відповідних ресурсів – абсолютно безрозсудна справа: цього не пробачить ні глядач, ні історія, ні кінематографія.
Чи траплялося із вашою знімальною групою щось містичне під час зйомок «Довбуша»?
О.С.: Нас рятували знання і відчуття, тому актори на зйомках не постраждали: ніхто не втонув і нічого не загорілося, хоча у кожному кадрі фільму є реальна небезпека. З боку природи також були різноманітні «сюрпризи»: злива, яка нас накрила; повінь, яка ледь не затопила знімальну групу та знесла половину декорацій; гроза, яка била у нашу знімальну техніку високо в горах, від якої ми втікали; розколоті хрести у кадрі – на щастя, всі живі і здорові. Загалом окремі історії більш ніяк, ніж містикою не назвеш. Та про містичні моменти поки не розповідатиму – до виходу фільму. А поки вважайте мене сучасним мольфаром.
«Довбуш» – це історія великої любові» – режисер Олесь Санін про наймасштабніший український фільм
- Свого часу ви зняли документальну стрічку «Переломний момент: Війна за демократію в Україні» про Революцію Гідності та російську агресію в Криму й на Донбасі. Також казали: «Якщо влада не знайде спосіб змінити країну, на наступному Майдані поставлять гільйотини». Зміни відтоді відбулися у країні?
О.С.: Я досі не можу ходити Майданом спокійно: перед моїми очима – згарища, трупи… Я ніколи не думав, що на мене це так вплине… А тепер намагаюсь з цим жити.
Загалом кожен народ отримує ту владу, яку сам уособлює. А в нас такий народ, в якого кожен день змінюються інтереси. Хоча ми і вчимось потрохи бути відповідальними самі за владу, яку обираємо.
Все ж я дуже переживаю за долю країни, в якій живу, і себе поки ні в роботі, ні в житті не мислю поза Україною. Хоча їжджу багато за кордон, але щасливий я тільки в Україні.
- Чи можливий третій Майдан?
Якщо й буде третій Майдан, він буде коротким та дуже кривавим
О.С.: З політичної історії Майдан для України вже є ледь не традиційним методом зміни влади. Якщо і станеться така подія, яку потім називатимуть Майданом, це буде абсолютно не історія мирного протесту, це буде кривава історія. Але це може призвести до чергової ескалації війни від Росії чи й навіть іншої країни. Бо ми не знаємо, чим спричинена ця масова паспортизація румунами, поляками і угорцями населення України і вивішування над міськрадами і сільрадами прапорів чужих держав. А це все свідчить про зазіхання на територіальну цілісність України та душі людей.
Та навіть якщо й буде третій Майдан, він буде коротким та дуже кривавим і наслідком його буде втрата Україною ще як мінімум частини території.
- Ви, до речі, знялися у фільмі «Атентат — Осіннє вбивство в Мюнхені». А самі не хотіли зняти фільм про бандерівців?
О.С.: У мене є зараз два сценарії, які охоплюють цю епоху і, можливо, одна з наступних моїх картин буде про цей час.
Також, що важливо: герої моїх фільмів – борці навіть у найтяжчих умовах, адже навіть у найтяжчих умовах вони борються за свою долю, за долю людей, які їм близькі, і за долю своєї країни.
- Яким ви бачите майбутнє українського кіно?
О.С.: Ми нація, яка довела, що здатна робити якісне кіно. Ми великий народ, який має власне, навіть іменне кіно, про яке знають у світі. При цьому у нашій країні достатня кількість глядачів, щоб окупити фільми українською мовою власного виробництва. То ж ми можемо собі дозволити технологічно мати велику українську сучасну кінематографію, при цьому це для нас – один із найефективніших способів розповідати світові про себе. Однак наш східний сусід усіма можливими засобами намагається розказати, що ми є частинкою російською кіно, – і це на сьогодні стало для них частиною ідеологічної зброї проти України. Також Росія зараз у рази більше намагатиметься впливати «культурним» та «інформаційним» тлом на Україну, збільшивши на це все фінансування, щоб показати, що ми є «рускій мір» і всі наші цінності та сакральні знання і вміння, те, що для українців стало важливим навіть протягом останнього часу, включаючи війну, Майдан та історичну пам’ять, все, що і робить нас українцями, усе це нівелювати, десакралізувати і знищувати. В цьому їхня стратегія. А боротьба з цим і виживання в цих умовах – це наше майбутнє.
Марія Волошин
